Вітряне місто (Стіл)

Вітер дужчав. Місто стогнало під його сильним натиском.

Взагалі, то було вітряне місто на пагорбах серед випаленої пустелі, що раніше була багатою зеленою країною. Вітер з'їдав країну поступово. Міста все меншали, потім й зовсім почали марніти, а згодом опустіли й перетворилися на пісок. Пустеля і вітер поглинули усе, окрім міста-фортеці.

Найсумніше полягало в тому, що, перебуваючи у стихії постійних стресів та пристосувавшись до неї, жителі єдиного міста-країни, почали й самі створювати вітряну енергію. Сталося так: чим сильнішими були пустельні вітри, тим більше нервово-вітряної енергії виробляли люди. На тему вітру велися постійні розмови та обговорювання. Особливо жителів міста цікавили західні та східні вітри, що постійно шарпали їх, не даючи спокою. Північні та південні, людей хвилювали менше, хіба коли приходив час відпусток та відпочинку. Дехто намагався вирватися з цієї вітряної стихії, але виявилося, важко було знайти місце на Земній кулі, де їм жилося дійсно затишно. Та й здатність виробляти вітер, не сприяла толерантному та виваженому ставленню громадян невітряних земель до жителів вітряних ... В іншому ж - то було місто, як місто, що живе ніби нормальним людським життям: створювалися сім'ї жінки народжували дітей, люди заробляли гроші та облаштовували житло, будуючи з нього власні фортеці, де тільки й можна було сховатися, від клятого дошкульного вітру. Великі дерева, скрегочучи, пригиналися до землі та бурмотіли одним їм відомі слова. Будівлі, подібно до важких велетенських веж, обороняли вулиці від занадто розбурханої стихії.

День, в який відбулася ця не визначна подія, для всіх, що мешкали у своєму звичному вітряному просторі був абсолютно буденним і нічим не відрізнявся від низки тих, що канули у вічність. Хиба що, люди -- жителі міста, у цей день, ще більш активні ніж зазвичай, швидко перебігали від будинку до будинку, намагаючись якнайшвидше сховатися у надійне укриття.

Тільки для однієї сім'ї, що як і усі інші теж жила повсякденним життям вітряного міста, день залишився у пам'яті, як подія надзвичайна. Це відбулося у великому, нічим не примітному міському будинку, в досить великій, але нічим не відзначеній міській квартирі у якій проживали ...

Та й не мало значення, хто саме там проживав! Це була квартира, у якій намагалося мирно ужитися досить багато людей різного віку і поколінь.

Простір квартири мав усе, що було потрібно для життя. Не вистачало тільки стола - Великого Стола за яким усі мешканці квартири, зібравшись за загальною вечерею або чаюванням, могли б вільно розміститися. Бо чай доводилося пити на кухні в декілька змін й родичам ніколи не вдавалося зібратися у повному складі.

Поступово, почали забуватися лиця тих, хто живе поруч й іноді мешканці квартири не пізнавали один одного, зустрічаючись на вулицях міста. Тому, списавшись смс та мейлами, люди вирішили влаштувати Загальноквартирні Збори.

Перше питання, винесене на обговорення, за своєю важливістю і значенням перекривало усі інші. Мова йшла про Стіл! Купівля цього предмету обговорювалася довго, ретельно й серйозно. Варіантів було декілька: а) - округлий, б) - овальний, в) - квадратний. Прямокутник, відмели одразу та одностайно! Чомусь, прямокутник нікого не цікавив та не влаштовував, хоча, насправді, він найкращим чином підходив для цієї довгої кутової кімнати. Голосували довго та вдумливо й тільки-но схилилися до варіанту «а», як до кімнати влетів молодий чоловік, що спізнився, переховуючись від сильного пориву вітру. Ще, як слід не віддихавшись, він голосно вигукнув:

- Квадрат! Звичайно ж, квадратний! Це прозвучало так несподівано і переконливо, що всі, присутні у вітальні завмерли, і, з подивом переглянувшись, гаряче заговорили: Як же це нам відразу до голови не прийшло? Варіант «в»! І лише «в»! Як ми могли допустити варіант «а»? Адже, нарешті, ми отримаємо можливість чітко розділитися, сісти по різні боки столу й обговорюватимемо напрямок сьогоднішнього вітру і взагалі вітрів на багато днів уперед!

Стіл довго не привозили. Усі були стурбовані, але на складі, куди звернулася ініціативна група квартири, вантажники відбрикувалися незрозумілими й невиразними фразами та відмовками, чи то не бажаючи, чи то не вміючи прояснити ситуацію з доставленням. Але в'їдлива група активістів, що була відповідальною за придбання такої життєво необхідної речі, не здавалася. Що ж відбувалося насправді? Це вже потім, коли закінчилася ця нестандартна ситуація, з'ясувалося, що, саме у той момент, багато жителів вітряного міста вирішили замінити круглі столи, що давно існували у їх квартирах, на квадратні.

Мабуть, настав такий час - усім захотілося сісти по різні боки ...

Але, нарешті, настав той значний і дивний для квартири та людей, що мешкали у ній, день. Прибув його величність Стіл.

Частинами!

Люди, повільно протискалися серед довгих коробок, уважно вивчаючи їх. Ситуація ускладнювалася тим, що зібрати Стіл мав право тільки спеціальний дипломований Складальник, що саме по собі вказувало на важливість і значення придбаної речі! Усі страшенно нервували й чекали на нього цілий день, але Складальник прибув тільки під вечір.

Це був високий кремезний чолов’яга з густою, досить довгою бородою, абсолютно лиса голова якого, сяяла, як добре відшліфована кам'яна куля. Віддихавшись, та пояснивши, що спізнився через ураган у центрі міста, Складальник, сумно зітхнувши, розкрив здоровенну валізу з інструментами. Його робота нагадувала якийсь священний ритуал. Складальник кружляв навколо деталей і деталі кружляли навколо нього. Він зітхав, лягав, заглядаючи на Стіл знизу, вставав навшпиньки, нависаючи над ним зверху ... І скаржився!

Скаржився, що не любить Столи, тому що усе своє свідоме життя збирав шафи й комоди та любив виключно саме цю справу, хоча у минулому був ювеліром! Невідомо що сталося: чи то зітхання збирача поступово підіймало вітер у квартирі, чи може щось інше розбурхало Стіл, а може вплинуло напружене очікування мешканців, але предмет почав поводитися дивно - він став рости! Помітивши, що Стіл набуває загрозливих розмірів, та, відчувши, що вітер у приміщенні швидко набирає силу, Складальник одразу ж відступив, миттєво зібрав інструменти та, бубнячи собі під ніс щось про милі його серцю шафи та комоди, зник, грізно лаючи усі Столи загалом.

А розгублені люди залишилися одні зі своїм новим, таким вимріяним придбанням, яке збільшуючись у розмірах вже з трудом зміщувалось у кімнаті. Здавалося ще трохи й за ним зможуть розміститися усі мешканці міста, обравши собі сторону до вподоби!

Його гострі кути, впиваючись у стіни, трощили все, що траплялося на їхньому шляху! Жалібно тріщали та стогнали невеликі меблі, дзвенів та вщент розлітався посуд, лунали крики притиснутих до стін мешканців та комусь на ноги падали розпечені праски! Перелякані поведінкою Столу, люди, ніби, зменшилися у розмірах! Почувся серйозний скрегіт і маленький хлопчик зі здивованим криком : «Воно стирчить на вулицю»! - вбіг до ще вільного від Столу передпокою. Він грався у дворі з повітряним змієм, але той, злетівши догори, зачепився за кут Столу, що зненацька з'явився з-під даху, й недавно пишний гордий змій, застряг на тому виступі, перетворившись на безформну квітчасту ганчірку. А вітер у квартирі міцнішав з кожною хвилиною, набираючи обороти, він майже перетворився на ураган. І ось, особливо сильний його порив з гуком зірвав дах будинку! Підхопивши Стіл, оскаженілий домашній ураган помчав його у простір, а здивовані мешканці великої квартири, прослідкувавши за його польотом, побачили, що над будинком і всім містом виблискує неочікуване чисте нескінченне небо, всипане величезними яскравими зорями ... Стіл, що якійсь час повисів над ними квадратною «летючою тарілкою», зненацька зірвався та злетів у небо, незабаром перетворившись на маленьку, майже невидиму крапочку. Тепер він вже був десь високо, далеко від усіх, нарівні з зірками. А у квартирі без даху утворився сильний протяг й повітряні потоки щодуху потягли людей у різні боки.

Встигли вхопитися один за одного лише ті, хто звик постійно триматися разом. Мама і маленький хлопчик, прихильник повітряних зміїв, летіли тримаючись за руки, й дивилися у небо. Страху вони не відчували. - Подивися, скільки зірок, - звернулася до малого жінка. - Гарно! А через цей гидкий Стіл нічого видно не було! - з деяким запізненням обурилася дитина. Тим часом, Стіл вже винесло за межі Землі й він повільно обертався у космічному просторі гордий, самотній та нікому не потрібний. Раптово, що видалося дивним, вітер вщух і настала благосна тиша. Спантеличені, скуйовджені та пом’яті протягами мешканці квартири поступово збиралися біля будинку. - Треба терміново ремонтувати дах, - розгублено бурмотіли вони. Про Стіл тепер навіть ніхто і не згадував - забули ... Жінка і хлопчик мовчали. Вони вже побували у квартирі - там було порожньо, холодно і тихо. Тільки зоряне небо нагадувало про недавні події.

- Мамо, дивися! - пролунав голос хлопчика. Обернувшись, вона з подивом побачила, що дитина встигла вибудувати навколо себе стіну.

- Це на випадок нового урагану, - пояснив малий, зосереджено укладаючи останні камінчики.