Весна, просто весна!

Штормові хвилі квітів! Здавалося, вітер, щоразу пробігаючи по кронах високих акацій, густо присипаних солодкими пахощами квітів, підіймає білі хвилі -- величезні хвилі, які перлинами перекочуються, мерехтять на тлі темно-зеленої хвої старих корабельних сосен, що далі, впираючись у безодню синьо-емалевого неба, губляться у його висоті. Звичайно ж, мова йде про творчо-дачне селище «Чеширський кіт», де усі ми – музиканти, та інший творчий люд, що потрапляв туди, періодично шукали порятунку від свого буденного життя, подібного інколи до скаженої каруселі. Потрапляючи у це місце, і сам частково стаєш тим чудернацьким персонажем – усміхненим котом, посмішка якого залишається навіть тоді, коли сам він вже зник. Напливає спомин. Якось в один зі звичайних буденних днів я зуміла вирватися до «Чеширського кота» сама, бо тоді мала такий напружений період у житті, що усього було досить: усяких гараздів та не гараздів, роботи, людських відносин і т.і. Весна, як звісно, час зайнятий, якщо хочеш ковтнути свіжого повітря, то треба просто кинути усе геть, зірватися з місця і в чому стоїш їхати на реабілітацію до лісу та мовчання. В той день селище зустріло мне своєю незбагненною тишею, проте повною життя і сріблясто-золотим сонячним світлом. Ніби зовсім недалеко від міста, але це вже інший світ! Хотілося, просто сидіти у кріслі на відкритій терасі та прислухатися до шуму вітру й голосів птахів, втручатися у бесіди дерев й відчувати абсолютний спокій та щастя.

Я дійсно мріяла, що опинюся зовсім сама і буду одна на усій цій величезній території -- це було б дивовижно! Але добре розуміла, що у своєму прагненні свободи одинокою не буду! Так воно і сталося! Друзям теж так сильно захотілося того ковтка первісності, що вони опинилися серед дзвінкої весняної краси ще раніше за мене. Може й на краще! Тому, коли графік зустрічей було намічено, усі розійшлися по своїм справам. Зустрічалися, переважно, під вечір, а цілий день ти був сам по собі – купа часу на роздуми та власну роботу! Тому, з ранньої весни так сильно тягнуло сюди: багаття до неба, вечірні посиденьки, невимушене спілкування займали особливе місце у нашому житті. Про багаття — окремо! Вогонь, що очищає — привілей первісної людини, змиває увесь сучасний міський накип фальші, непотрібних речей та зайвих турбот! Просто прогулянки, спокійні бесіди стирають сліди нескінченних "ділових" розмов, термінових, та часто порожніх й не дуже потрібних справ, що там здаються життєво важливими та необхідними… Пробуджуються до життя ялини й сосни, що відстояли зиму і теж бажають поновлення! Перші фіалки, темні й запашні, що у місті втрачають той особливий аромат вільного лісового життя, кульбаби, жовті зірочки густого чистотілу та інших лісових рослин щільно покривають землю, а де-не-де можна загубитися у хащах блакитноокого барвінку. Але коли на дачах розквітають акації, а потім величезні шатра кущів жасмину і вітер сновигає по цім несамовитим наметам, всипаним білими ароматними квіточками, здається, що весь простір коливається, переливаючись відтінками білого й зеленого. Постоявши під ажуром такого жасміново-квітучого шатра, крізь візерунки гілок розглядаючи небо, не поспішаєш на стежину, що рясніє великими шишками зі старих високих ялин, бо можна застигнути так навічно. - Що ж! Напевно і свою голову, яка йде обертом, теж корисно забути на короткий час де-небудь під квітковим пахучим наметом або в іншому, такому ж чарівному місці, адже у цьому теж є момент очищення ... Як чудово, що залишилися хоча б спогади про місце, у якому до голови знову повертаються ясні думки, де кожну хвилину відчуваєш, що життя таки має сенс, а втома швидко змивається вогнем, повітрям, вітром та колодязною водою, яку п'єш, як цілющий напій. Сонний простір залитий розсіяним сонячним світлом, найчистіше повітря. Ніжний вітер приносить легкі запахи дерев'яного диму: десь у селищі ще палять багаття й підтоплюють каміни й печі дровами, бо ночами ще буває холодно. Нескінченність лісової дороги-алеї, по якій часто йдеш з відчуттям, що ти єдина жива істота у цьому рослинному раю, якби той же вітер не доносив уривки людської мови… й виникає думка: що було б, якби ми усі — люди, раптово зникли, пішли з життя цього лісового світу? Дороги й доріжки поступово б звузилися, а потім зник би навіть і їх слід, а височенні дерева, ставши стіною лісу, повернули б цьому місцю його первинний древній вигляд. І ніхто не знає, згадав би будь-хто з тих старих, як світ, могутніх дерев коли-небудь про людей, що тут бували, працювали, відпочивали, та про творчо-дачне селище «Чеширський кіт». Весна… Зелено-білий шум у вухах. Просто весна…