Викривлена реальність ( думки під час карантину)

Нахабна Тітка-Смерть раптово звалилася на Землю!

Вона зайшла тихою, скромною жінкою, як зазвичай, у чорному балахоні з косою, яку несла у футлярі за спиною, але вже дуже скоро перетворилася на знахабнілу циганку у кольорових шатах. Міцні зуби вишкірялися у задоволеній усмішці, в ямах для очей спалахував вогонь щастя і захвату: нарешті вона знову буде мати справжній врожай!

- Нарешті! Цього разу я викошую вас не косою, а вб’ю "короною" і ви, на якийсь час не будете такими зухвалими, ніби Творця за бороду схопили!

Люди, мабуть-таки, набридли бідній Землі й, правду кажучи, є за що…

Війни, то таке… Вона вже трохи втомилася від тих війн, бо людство без них взагалі не може, і ті, хто їх повсякчас розв’язує є її вірними замісниками-помічниками -- також щось таке саме по собі зрозуміле і звичайне. І вона збирала ті побиті десятками, а той сотнями душі до торби, ніби якийсь мотлох, потім відносила той важкий тягар до «сортувальні» і зітхала з полегшенням. Монотонність може звести з глузду навіть смерть, а тут – така нагода!

Спочатку вона розпластала свої чорні шати над сходом. Але, переживши перший шок, ті люди виявилися напрочуд стійкими, раптово згуртувалися, зібралися до купи, як метал до магніту і… зуміли відігнати її на пристойну відстань. Розлютившись, Тітка-Смерть вирішила відігратися на більш легковажних.

- Годі вже ! Ми з вами затанцюємо під мою музику! - і вона, змінивши той морочно-темний одяг на яскраву хламиду, накинулася на інші народи, що зовсім не чекали на неї , вважаючи ,що « за якісь такі заслуги» вони знаходяться під охороною Всесвіту… взагалі, безсмертні й тут почалося!

Стільки страждань, що залишили болісну жахливу тінь по усій планеті. Світ, нарешті замислився! Не весь, звичайно, тільки частково, бо, звісно, що не усі мають відповідні ресурси й вміють це робити…. Народи застогнали, чекаючи на порятунок і багато хто зрозумів, що у хворобі та смерті залишаєшся з ними віч-на-віч. Бо до цього часу, про це знали тільки ті люди, що боролися за своє життя з мало виліковними або зовсім невиліковними хворобами… Але ж хто у своєму повсякденні думає про них?

Кожен побачив щось своє у цій ситуації! Одні перетворювали свої домівки на бункери, напхані різними товарами, половина з яких є непотрібною й зайвими. (Видно є люди, що дійсно створені для безсмертя, бо думають, що запасів їм вистачить на вічність.)

З другої сторони, одразу з’явилися мислителі, що заспівали «Оду Смерті»:

-- Яка вона прекрасна! Ізбавителька! Прекрасно, що світ, дякуючи їй, нарешті очиститься, зміниться, усі одразу стануть ангелами й після усього, що знову випало на долю людства, Земля перетвориться на рай ?!

- А історія?

- Що історія?

- Нічому не навчила?

Скільки страшних епідемій перенесло людство, втрачаючи не тільки «поганців» … Та ж сама Тітка-Смерть тоді теж шаленіла від щастя, літаючи над усіма… І де воно опинилося – наше людство, наша ні до чого не готова цивілізація? На жаль, знову на відправній лінії: розгубленість, жадоба, зверхність, ненависть стосовно усіх та нічим не підтверджене відчуття «вищості».

Але, завжди було і є й інше: людяність, пожертва і бажання допомогти усім і кожному! Тобто, нічого не змінилося на нашій дуже гарній Землі за усі віки…

Світло-Тінь! Добро-Зло!

Не відомо, чим закінчиться цей візит «косатої» …. Просто, такі катаклізми дають можливість задуматися над усім, що ми думаємо, робимо, створюємо, але хто і як скористається цім часом... І скільки ще буде вести свій жахливий танець та "коронована" Тітка-Смерть, може й правда залежить від нас усіх!