Очікування

Через павутину часу перетинаю декілька вимірів. Де ж той мій реальний? А що таке реальний і чим він відрізняється від інших? Поки що не можу зорієнтуватися так вони схожі. Як на дурнуватих картинках: найди 5,7, 10 відмінностей, але все одно чимось відрізняються: звуком, запахами, освітленням, забарвленням, думками у той самий момент і багато чим іншим, тим, що прилітає ніби не свідомо, але чомусь завжди закарбовується у капкані пам'яті. Ловиш ці відмінності на рівні інтуїції й підсвідомості або надсвідомості, бо, насправді, просто знаєш. Обличчям перетинаю кордони, що ніби непомітно, але не завжди легко перетікають з одного виміру в інший, пливуть кола ущільнившогося повітря: бачиш, відчуваєш - не те! Не моє! Ще один вимір пройдемо, ще один: І це не мій, і цей ... Коли ж зупинка? Зими не було. Просто привидівся зимовий час без кінця і надії: щось тягуче, безрадісне, від чого постійно нудить! А зараз скрізь рання весна, ще прісна, ще сіра, ще не повністю прокинувшись, зіває, потягується, зрідка посміхаючись. І від тої посмішки зеленіє трава, радісно прориваються із сірості й задухи торішнього листя перші зірочки лісових фіалок!

Як би це не промахнутися з тим виміром і попасти у свій потрібний? Але, ось, десь проспівала весняна пташка, ще боязко, ще коротко, але захопливо дзвінко! Може мені сюди?

---

31,03, 2020